(no subject)

Затримай дихання, і якомога довше не видихай, поки я водитиму пальцями по твоїх губах. Я уважно стежитиму, як за кілька секунд ти судомно виштовхнеш з легень надлишок повітря, твоє дихання почастішає, і я зловлю твою збентеженість. "Я частина тієї сили, що вічно хоче..." знаєш? Ця фраза не йде мені з голови. Мене жахає стільки речей, часом світ охоплює різкий чорно-білий контраст. Що відбувається насправді, і чи варто це знати?
Стільки яскравих образів, реальних і нереальних, діалогів, що ніколи не відбудуться і моментів, що осяюють спалахами і розфокусовують погляд.
Ми всі бранці наших ілюзій, і наше єство нестерпно тужить за недосяжною самодостатністю.
Просто трохи більше... чекай-но, моя ненароджена думка залишиться бродити в мені далі, тому що я підхоплююсь на ноги, посміхаюся і захоплено біжу в далечінь.