![[personal profile]](https://www.dreamwidth.org/img/silk/identity/user.png){kind=small}
(Serious) what makes life worth living?
Sep. 15th, 2025 01:29 amВчора поверталась додому після бентежного дня в Львові. Я не знаю, як витримувати спостереження того, як батьки (абсолютно цього не хотячи і, мабуть, не усвідомлюючи) глибоко морально травмують своїх дітей банально через те, що самі не вивозять. Мене приводить в жах думка, що я можу брати участь в чомусь подібному.
***
Додивлялась в потязі серіал Sandman. Другий сезон абсолютно такий собі, хоча мені дуже сподобалась ідея того, що для головного героя смерть стала звільненням, якого він завжди хотів. Дуже поділяю такі думки. І ні, це не про сумне. Якщо я колись вмру не від старості, хочеться, щоб мої близькі теж так вважали і згадували про мене тільки з посмішкою.
Остання серія, зокрема, нагадала мені мене на другому курсі, коли я задовбувала людей випитуючи, який момент в їхньому житті їхній найулюбленіший. Враховуючи, що пройшло вже 14 (!!) років з того часу і я досі підтримую звʼязок з тими людьми, було б цікаво таки знайти той блокнот і подивитися, що ж я там позаписувала. Так от, після цієї серії хочеться позадовбувати людей питанням "What makes life worth living?".
Смішне, знайшла на Reddit обговорення цього питання і є дуже цікаві думки:
My dad always told me, “if you think you’re about to off yourself, take some money from me, run away to Mexico, and stare at the ocean until you feel better. You can always go die later, but once your dead you can’t un-kill yourself".
Також дуже зрезонувала ця думка про те, що раз життя втратило цінність для мене, "you can make the world a much better place for others", теж в якийсь момент дійшла до цього рішення коли стало геть кепсько.
Вчора думала про те, які найкращі моменти для мене є наразі, то переважно на думку спливають моменти, де я сама, в гармонії з собою і маю відчуття контролю над життям.
***
А взагалі, залишу це тут, бо памʼятаю цю фразу крізь роки і дуже мені вже вона видається поетично-красивою (і справді хочеться так думати). Ну і Смерть як персонаж у Sandman просто чарівна і десь така ж:
***
Додивлялась в потязі серіал Sandman. Другий сезон абсолютно такий собі, хоча мені дуже сподобалась ідея того, що для головного героя смерть стала звільненням, якого він завжди хотів. Дуже поділяю такі думки. І ні, це не про сумне. Якщо я колись вмру не від старості, хочеться, щоб мої близькі теж так вважали і згадували про мене тільки з посмішкою.
Остання серія, зокрема, нагадала мені мене на другому курсі, коли я задовбувала людей випитуючи, який момент в їхньому житті їхній найулюбленіший. Враховуючи, що пройшло вже 14 (!!) років з того часу і я досі підтримую звʼязок з тими людьми, було б цікаво таки знайти той блокнот і подивитися, що ж я там позаписувала. Так от, після цієї серії хочеться позадовбувати людей питанням "What makes life worth living?".
Смішне, знайшла на Reddit обговорення цього питання і є дуже цікаві думки:
My dad always told me, “if you think you’re about to off yourself, take some money from me, run away to Mexico, and stare at the ocean until you feel better. You can always go die later, but once your dead you can’t un-kill yourself".
Також дуже зрезонувала ця думка про те, що раз життя втратило цінність для мене, "you can make the world a much better place for others", теж в якийсь момент дійшла до цього рішення коли стало геть кепсько.
Вчора думала про те, які найкращі моменти для мене є наразі, то переважно на думку спливають моменти, де я сама, в гармонії з собою і маю відчуття контролю над життям.
***
А взагалі, залишу це тут, бо памʼятаю цю фразу крізь роки і дуже мені вже вона видається поетично-красивою (і справді хочеться так думати). Ну і Смерть як персонаж у Sandman просто чарівна і десь така ж:
