(no subject)

Зараз на годиннику 02:35 ночі, 26 лютого 2023 року. Я не можу заснути, тому пішла у вітальню, щоб не заважати спати І. і Луні. Остання прийшла до мене і похникує, щоб я верталась назад в спальню спатки, але таки змирилась і пішла назад сама.

Мабуть, причиною мого безсоння став фільм "Вавилон", який ми переглянули напередодні, плюс останні розділи книжки "Історія втечі та повернення" Елени Ферранте. Фільм - претензійно-фантасмагорична overwhelming суміш розквіту і занепадання (мої думки про схильність до саморуйнації такої сильної, яка прагне знищити власну суть і все навколо, а збоку може видаватися протилежним бажанням пити кожен момент життя сповна), книжка - подружня зрада, роль жінки у суспільстві та пошуки себе.

Тим не менше, при спробах заснути мене знову заполонили роздуми про шлюб, а особливо про... як це назвати правильно, потенційне материнство? Можливість мати дітей? Думаю про це багато останнім часом.

Наполеглива думка, яка прагне бути записаною - чи не найбільший екзистенційний вибір, з яким я стикаюся як жінка протягом свого життя, це вибір про народжувати чи не народжувати. Це навіть не про "мати дітей", бо мати дітей можна і не народжуючи (принаймі, я так вважаю). Враховуючи що час, за який це рішення потрібно прийняти, обмежений.

Я не пригадую, щоб відчувала щось схоже до материнського інстинкту по відношенню до дітей чи бажання мати дітей як таке. Іноді ловлю себе на думці про те, що щось схоже я відчуваю по відношенню до Луни, хай як би це дивно не звучало. Люблю піклуватися про неї, відчувати її любов та відданість і нести за неї відповідальність; слухати і відчувати як вона дихає, як пахне, яка вона тепла на дотик.

Щодо дітей, коли я думаю/бачу немовля, вагітних жінок я відчуваю щось близьке до відрази. Природа недарма забеспечила вагітних жінок велетенською кількістю гормонів, принаймні це єдине, що мені пояснює приязнь до маленьких людей.

Маю дві великі підозри, на чому грунтується дана моя гидливість: явище вагітность (яка, по своїй суті, є для мене відбито страхітливим/потворним явищем) та знову ж таки, нагаджуванням про екзистенційний вибір мати дітей чи ні.

Я не просила цього і не хотіла цього разом з довбаними до біса болючими менструаціями/овуляціями, які вибивають мене з звичайного русла, в якому я живу.

Одна з причин, чому б я не хотіла мати дітей - мені подобається життя, яким я живу. І я усвідомлюю, що народження дитини - це поділ життя на до і після з цілковитою невідомістю, що буде далі. Але де точно буде значно менше сну, вільного часу, свободи дій та розслабленості, і я не впевнена, чи готова цим жертвувати. Тим паче, що з віком я відчуваю, що енергії стає все менше; я стаю більш чутливою до порушень особистого простору і часу.

Інша вагома причина - відповідальність принести в цей світ ще одне життя, яке буде приречене на екзистенційний жах цього світу, в якому існує насилля, війни, хвороби та смерть. Що потенційно нова істота, якій я допоможу явитися на свій, може, навіть чисто теоритично, бути зґвалтованою, закатованою чи вбитою. Так, в житті багато хороших сторін, але ця думка є невідʼємною для мене в плані роздуму про нових істот. Якщо вони ніколи просто не зʼявляться, хіба це буде не найкращим для них захистом від цих жахливих речей?

Майбутнє не виглядає райдужним, принаймні зараз, коли триває війна і весь світ висить в напрузі.

На противагу цих похмурим думкам, мені подобається ідея про власну участь у формуванні нової особистості. Звучить так, наче це бажання доволі легко задовільнити шляхом вчителювання/волонтерства/коучінгу. Можливо. Діти 2-3 років іноді викликають в мене інтерес та навіть симпатію. Але не всі :)

Щодо шлюбу, іноді мені хочеться просто питати в людей, як вони вирішили на це наважитися, і в який момент вони зрозуміли, що саме з цією людиною потрібно повʼязати життя назавжди. Чи є для них тоді думка про можливість розлучення заспокійливою. Це роблять всі і це настільки поширено і прийнятно, що я не можу зрозуміти - всі лише прикидаються, чи це зі мною щось не так, що я думаю про це настільки багато?

Що ж, пора спати, напевне.

Тепер на годиннику 03:34.

Я б хотіла поділитися цими думками з кимось і водночас з всіма, але вагаюся, наскільки це особисте.