(no subject)
Feb. 22nd, 2013 08:40 pmПрокрадатися по закутках чужого мислення вже занадто просто, я хочу більше. Мене роздирає сама крихта роздумів про те, що є щось, що ти ніколи не покажеш мені, те, що ти по праву називаєш своїм особистим. Так само роздирає думка про те, що я не маю і не повнинна мати на таке осягання жодного права.
Це все звучить занадто владно, ще б пак, бо життя, в якому мене не існувало і ніколи не існуватиме, є і буде. Але що ж це за відчайдушні позивання? Вони абсурдні по своїй суті. Особливо, якщо брати до уваги, що я ніколи б не потерпіла такої зухвалості в свою сторону.
Надзвичайно моторошне і дивне відчуття, коли я не контролюю текст, що набираю, він наче вилітає, виливається чи випаровується з мене, подібних речей в при чистій свідомості я не зустрічаю.
Знову слухаю наркоманську музичку Bondage Fairies.

Це все звучить занадто владно, ще б пак, бо життя, в якому мене не існувало і ніколи не існуватиме, є і буде. Але що ж це за відчайдушні позивання? Вони абсурдні по своїй суті. Особливо, якщо брати до уваги, що я ніколи б не потерпіла такої зухвалості в свою сторону.
Надзвичайно моторошне і дивне відчуття, коли я не контролюю текст, що набираю, він наче вилітає, виливається чи випаровується з мене, подібних речей в при чистій свідомості я не зустрічаю.
Знову слухаю наркоманську музичку Bondage Fairies.
