(no subject)

Прокрадатися по закутках чужого мислення вже занадто просто, я хочу більше. Мене роздирає сама крихта роздумів про те, що є щось, що ти ніколи не покажеш мені, те, що ти по праву називаєш своїм особистим. Так само роздирає думка про те, що я не маю і не повнинна мати на таке осягання жодного права.
Це все звучить занадто владно, ще б пак, бо життя, в якому мене не існувало і ніколи не існуватиме, є і буде. Але що ж це за відчайдушні позивання? Вони абсурдні по своїй суті. Особливо, якщо брати до уваги, що я ніколи б не потерпіла такої зухвалості в свою сторону.

Надзвичайно моторошне і дивне відчуття, коли я не контролюю текст, що набираю, він наче вилітає, виливається чи випаровується з мене, подібних речей в при чистій свідомості я не зустрічаю.

Знову слухаю наркоманську музичку Bondage Fairies.

Жінки, коли вони одягаються вранці

Це насправді чудовий обмін сенсами, коли жінки одягаються вранці, і от вона - цілком нова, і ти раніше ніколи не бачив, як вона одягається. Ви були коханцями і спали разом, і більше з цього нічого не витиснеш, так що їй час одягатися. Можливо, ви вже поснідали, і вона пірнула в свій светр, щоб приготувати тобі чудовий голопопий сніданок, ходячи босоніж по кухні мало не голяка, і ви вже в подробицях обговорили поезію Рільке, про яку вона, на твоє здивування, дуже багато знає. Але тепер їй час одягатися, тому що ви обоє випили стільки кави, що більше не можете, і їй час додому, а ти хочеш залишитися сам, тому що треба щось зробити, і ви разом виходите надвір на приємну прогулянку, і тобі час додому, і тобі час на роботу, а їй треба щось зробити дома. Або...можливо, це навіть кохання. Та все одно: їй час одягатися, і це так гарно. ЇЇ тіло повільно зникає і так чудесно з"являється в одязі. Є в цьому щось невинне. Вона одяглася, і початок завершено.


Річард Бротіган

(no subject)

Коли я усвідомлюю, що це саме вона - межа, я нащупую її руками, спираюся на неї і притуляюся до неї щокою, далі нічого немає і не повинно бути. Тоді привідкриваю рота і глибоко впиваюсь повітрям, примружуючи очі, відчуваю посмішку на своєму обличчі і відчуття половинного задоволення - я дуже близько. Це все одно, що чекати твого повернення на середині ліжка у повній темряві, чи прокручувати в голові майбутньо-минуле тепло літа, чи перекидатися словами з малознайомими людьми, з якими раптом відчуваєш надзвичайну близькість і незрозумілу спорідненість. Чи як ще донести це до чужого розуміння?