(no subject)

Студентський гуртожиток. Мене часто запитують, чому я там не живу. Ні, мене зовсім не лякають умови чи недостатність комформу, ні.
Я завжди гублюсь у відповідях на це питання. Так вже склалось, я живу з падругой, нам живеться весело і добре.

Сьогодні відвідувала гуртожиток Політехніки. Ех, спочатку я не могла позбутися посмішки, це наче ностальгія, якої ніколи не було - вхід, через який щодня проходить біля сотні людей (чи скільки там?), пильний погляд комендатки, типова кімната хлопців з порожніми пляшками пива, загальним безладом і розслабленою атмосферою. В ході розмов спогади про вчорашні крики і веселощі, жарти на студентську тематику і піднесений настрій.

Ех. Як би пояснити. Як би це вияснити для себе, що там комусь пояснювати.

Просто здається, що поміж цим всім легко загубитися. Наче думки стираються, так і не сформувавшсь, втрачається почуття часу, притуплюється прагнення робити щось чи розвивати якісь... особисті інтереси.

Можливо цілком, це трохи помилково. Просто так здається.