(no subject)

Я не знаю, скільки стікло часу. Десять хвилин, годин, десять життів. Повторююся, я відчайдушно повторююся, краще залишити порожнім простір між цими виснажливими переливами чужого прояву. Мені вистачає того, що я не вмію торкатися твоїх таємниць, бажаних і зрадливих.
Щось щоразу кидає мене під воду, в темний холодний басейн, і я лише бачу наче збоку ці точно відзняті сповільненні кадри тіла, що падає і зникає під водою, очей, що спокійно заплющуюються, бо були готові до такого виявлення заперечення.
Це нікуди не зникає, лише переховується і дає про себе знати, коли я остаточно перебуваю наодинці з собою.
Я прагну тебе з найбільш віддалених глибин, я хочу відчути, де народжуються твої думки, наскільки глибоко вони замішуються з почуттями і що так змушує мене безнадійно зариватися в твою шию.
Буває так, що я спостерігаю за тобою і бачу хвилюючу сукупність образів, що знайшлися разом.
За що ти так зі мною. Я зовсім не знаю тебе. Я не знаю, скільки стікло часу.




п.с. Юху! Давненько в мене не було такого потоку свідомості