Коли ця осінь закінчиться

Коли ця осінь закінчиться
я не перестану постійно пити каву,
очікувати повного місяця,
часто згадуватиму золотаву...

Коли ця осінь закінчиться
все частіше питиму глінтвейн на кухні,
мій біль нарешті звільниться,
а поруч будуть вірні друзі...

Коли ця осінь закінчиться
розмалюю в кімнаті всі стіни,
ти за "чистку" серця візьмешся,
я ж порину в твої обійми...

Автор: Примха Щастя, звідси - http://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=366679

(no subject)

Вересень накочується ніби приплив.
Незручне взуття, заживають коліна збиті,
і всі подряпини - сліди неймовірних див,
затираються, сходять, залишаються в літі.
Велосипеди в дощ ніби кораблі,
припнуті на рейді без вітрил і без пасажирів.
Шкіра просить піску і світла. Усюди, де ми були -
проголошено зараз неосяжний і недосяжний вирій.
Літні тераси згортаються, ніби фронт.
Загортатися в пледи, здаватися пізно, пізно.
І якщо дихати - то тепер тільки рот у рот,
до останнього не пускати між себе чужих, випадкових, різних.
Літаки не затримуються, ніби розклад страт.
Голі плечі в натовпі безпомічні, недоречні.
Безвідмовний час, найдосконаліший апарат
врешті витисне з кого завгодно безнадійне прощання у кілька речень.
(Катя Бабкіна)


Потягнуло на вірші. То не до добра

Panta rei.

Бувають такі миті, які хочеш увіковічнити. Фотографією, шепотом чи надписом на листівці. На жаль/на щастя, наша пам"ять має фільтри. Схиляюсь до останнього.

Передати запахи цього дня. Кава, випадкові парфуми на пробники і запах справжньої осені, що наближується.

Мене тягне все частіше писати сюди і поменше говорити вголос.

Читаю "Лоліту" Набокова. Зрозуміти не можу, як це збочення приймають за "без сумніву, один з найвизначніших творів XX століття. "

Стараюсь привчатись виконувати те, що планую. Органайзер - штука корисна.

Говорю тезами :)

Дратуюсь через Гугл Хром, перезавантажую сторінки по кілька разів, щоб відкрилися.

Усвідомлюю, як прекрасно інколи побути на самоті.

Приблизно так виглядає моя кімната, тільки без постерів зірок