(no subject)

Коли я спостерігаю за заходом сонця, я не відчуваю спокою і врівноваженості.
Мене охоплює тривога, навіть переляк, коли на місто насувається темна стіна хмар, що надходить з-за спини, оточує все навкруги і намагається проковтнути сонце. Та воно завжди встигає сховатися. А я ні.
Але найбільше мене вражає швидкість. Це лічені хвилини, наче ти лише встигаєш хапнути повітря, і...


Раніше такого не було, Я аналізую це, численну кількість вечорів, відчужених і усамітнених, з тобою і сонцем, що тікає.
В цей момент я безсильно проводжу пальцями по клавіатурі. Так, це в минулому. Давно.

(no subject)

Та ще й натрапила на нашу переписку в асьці. Та це знущання

І ми ніколи не будемо такими, якими були раніше.

І, фак, мене це переповнює і знищує, ламає і переломує, вимітає і трощить, миті, миті усі миті, вони ніколи не повторяться знову.