Втеча..

...губи повільно наближалися. Серце намагалось вирватись назовні, йому це майже вдалось. Подих, півподиху... Занадто близько. Серцю ніде дітися. Воно боїться.


Я захлиналась. Відчайдушно хапала ротом повітря. Усе навколо розпливалаось. Сльози поплили вниз, за течію, до губ. Дико озираюсь. Я вже й забула. Де я? Хто я? Чому все так?
Темрява заполонила мене зсередини. Не було нічого крім темряви і тихого слипування. Крок в нікуди - я ще тримаюсь.


Дотик холодної трави. Сонце ховається від мене, а мені холодно. Я прошу тебе, не ховайся, залишся зі мною, зараз і назавжди. Воно ховається. Але в траві я помічаю промінь. Самотній, покинутий промінь. Ти залишишся. Дякую тобі.

Вітер в голові, думках і волоссі. Час зник. Дрібне і буденне відступило геть. Мій маленький світ. Туди немає входу, там немає дверей, вікон, навіть щілинки. Там ще немає нікого. Тільки самотній промінь...