Try my best not to forget

Ми просто не могли. На диво чи на радість, на користь чи на щирість...чи як там. Криво посміхаючись і кривлячи шию, повертаюся до тебе обличчям. Тому що всі ці моменти, спалахи, безневинності і погрішності все це змітається в одну кучугуру.
Постукую нігтями один об одного. Ніхто не знав, що з цього вийде. Але я тут.
Робити боляче і відчувати себе розбитим - мабуть, це природньо. Не пригадую, щоб ми коли-небудь сперечалися. Коли все зводиться нанівець, залишається лише відчуття провини. Ранкові погляди у дзеркало - один з наймоторошніх моментів.
Коли себе замикаєш, залишається лише прислухатися до звуків ззовні.

(no subject)

"She gives them butterflies"

(no subject)

Вкотре спостерігаю за нічними вогнями міста з чужого вікна чужого міста, а тепер ще й чужої країни. І вкотре стараюся наздогнати свої думки пальцями, які ошаліло ширяють над клавішами і мелодійно постукують в такт води, що скапує з надломаного крану у кухні. Можливо це навіть те, що ти завжди хотіла. Хіба ж ні?
Чи як ще можна описати свій настрій?

П.С. Зараз я в зеленому