Навіяне

Коли я дивлюся у дзеркало, я бачу виснажене обличчя. Інколи я на кілька хвилин застрягаю у власному відображенні.
Я бачу уважний погляд часто кліпаючих очей.

Мене захоплює ця атмосфера ванної кімнати. Повітря згущується, час застрягає на місці. Десь бентежно крапає кран.

Я намагаюсь уявити, як я виглядаю очима сторонної людини. Чи не обов»язково сторонньої. Виходить погано, відображення нервує, конвульсійно спирається на умивальник і трішки опускає голову.

Я душу лишні думки і спогади. Приблизно як я душу пальцем щойно народжених тарганчиків у цій же ванній.
*спалах коротких кадрів – я, мої пальці, тарганчики, роздушені тарганчики на моїх пальцях*

Усе це занадто для мене. Відкриваю кран, хлюпаю на обличчя воду і кидаю останній погляд в дзеркало. Я відвертаюсь і вимикаю світло.

Повертаюсь до вас, пригнічені сни.